Чи кожен здатен відчути благоухання Світла,що пронизує увесь Всесвіт,все,що було колись створено Всевишнім.Якщо хоча б на мить,мить вічності,що не має часу,зупинитись,прислухатись до свого серця–то беззвучний Голос Всесвіту стає гучнішим за громовицю,яснішим за промінь сонця,здатним зігріти найхолодніше серце.Це Дух Святий,це енергії вищі.Його почує не байдужий,духовно зрячий і той,хто здатний бачити і розуміти увесь абсурд земних бажань і цілей.Хто зможе ще повстати духом і впустити Світло в своє серце.Та де він,де?Вигукне витаращуючи очі скептик,логіка якого звикла вірити лише в те,що можна побачити,помацати,а ще краще з'їсти.Він пильно стежетиме за кожним словом,вишукуючи в ньому пастку,а потім підозріло запитає про наявність вашої вищої освіти.І він би й радий повірити,бо важко жити лише видимим–духовний голод докутчає,та всі ваші факти для нього будуть над-то не переконливим і абстрактним.Як назвати Світло,що є в ДНК кожної людини.Називайте так,як підказує вам серце,бо воно знає.Називайте цю найвищу,найсвітлішу енергію як завгодно,аби лише не сколихнути міжрелігійну ворожість,що триває віками і є вульгарним трагізмом усього людства.Сперечаючись,як краще назвати те,що є найсвятішим для кожної людини,ми ніби то забули,чому вчить кожна релігія – Любові.І де б ви не були,в якому б куточку світу доля вас не примусила народитися–пам'ятайте,що Дух Святий є завжди з нами.Зі швидкістю світла здатний він прийти до вас у любу скрутну мить,щоб заспокоїти,зігріти.З однаковою швидкістю він приходить туди,де його впускають,буть-то Африка,Бразилія,Індія чи Україна.Бо є в нас дещо спільне–це дім наш, матінка Земля.Всі ми одна велика родина–людство.Чи мало у нас спільного,чи мало безцінних заповідей залишили нам Великі Вчителі – любити один одного і не осуджувати,щоб не судимими бути.Кожна людина–це дух,це весь Всесвіт.Кожна людина бачить в іншій те,що переважає в ній самій,пропускаючи скрізь свою ауру любу інформацію,забарвлюючи її відтінками Світла чи темряви.Не осуджувати – це більше ніж доброта,це мистецтво,це смирення,це коли невдоволеність допускається лише до самого себе.«По вірі вашій дано вам буде».Казав Учитель.Вірте в милосердя людське,в любов,яка є основою буття,у якості духа людського.Бо все що не зриме для ока фізичного є сильнішим і не зрівнянно важливішим за очевидність.Якщо серце людське сповнене Світлом,то і в інших людях воно,серце,буде вбачати добрі якості,яких в кожному,повірте,є без числа.Коли Світло впускає людина у повсякдення своє,життя її змінюється поступово,змінюється прагматично і матеріально,якщо завгодно.Бо Світло все вирівнює, все згладжує, очищує і вдосконалює.Що може одна людина серед шести мільярдів людства?Багато.Бо нема межі досягнень серця,що сповнене любов'ю.